Зала бару була обгорнута тихою темрявою, м'яке світло панувало тільки біля стійки, де стояв бармен. Він втомленим поглядом перевіряв на світло, чи достатньо чистий стакан. Кілька секунд він його роздивлявся, потім із сумним виглядом поставив на стійку, зітхнув, кинув погляд на двері. Зараз у барі було пусто, тут взагалі ніколи не було натовпу — тихе затишне місце. Бармен окинув поглядом залу, чисті столи з різних епох чекали чогось, як і він, можливо, чогось особливого, і знову перевів погляд на двері.

Кілька хвилин він дивився на двері, не кліпаючи очима. Не відводячи погляду від дверей, дістав картонку, покрутив і поклав на стіл, поставив на неї стакан. Дістав іншу картонку і поклав поруч, на неї поставив попільничку, дістав з кишені пачку цигарок, понишпорив по стійці наосліп і намацав коробок сірників. Поклав цигарку в рот і запалив сірника, на мить спалах засліпив бармена, і він кліпнув очима.

Над входом дзенькнув дзвіночок — знову проґавив. До стійки швидким, нервовим кроком наближався чоловік, років двадцяти п'яти — тридцяти. Середнього зросту, темне злегка кучеряве волосся, вдягнений як офісний працівник, звичайний, непримітний.

Він сів за стійку, поклав руки на стіл і почав нервово стукати пальцями. Бармен видихнув дим убік, сумно подивився на відвідувача і спитав:
— Палиш?
— Так.
— Пригощайся. — Бармен поклав перед чоловіком пачку і сірники. — Вип'єш щось?
Той нервово дістав цигарку, прикурив, подивився на бармена і видихнув:
— Якийсь коктейль, велику порцію.
— Святкуєш?
— Аби ж то.
— Щось погане?
— Не знаю. Насправді не знаю.
— Схоже, у тебе цікава історія. Розкажи, що сталось, і якщо історія буде цікава — напій за рахунок закладу.
— Я міг би розповісти тобі свою історію, але ти не повіриш мені.
— Нічого, я чув безліч історій, якщо вона фантастична — це краще, головне, щоб вона була цікавою, — відповів бармен і почав змішувати коктейль.

— Ну добре, тоді слухай і наливай. Я жив своє просте життя, не ускладнював — робота, дім, робота, поки одного дня не прокинувся і не усвідомив, що я прокинувся у вчора. Не сьогодні, не завтра, а саме вчора. Ранок, який я вже прожив. Спершу я подумав, що настінний годинник бреше. Зібрався на роботу, як завжди, але все було таким, як було вчора: погода, люди, аж поки не дістався офісу. Там, взагалі, мало що змінюється день від дня, але там прийшло усвідомлення, що я дійсно у вчора. На робочому місці мене чекали документи, які я вже опрацював вчора. В яких я зробив помилку, і через цю помилку наступного дня я мав би отримати звільнення. Я людина сучасна, дивився і кіно, і книжки читав, тож я усвідомив, що це мій шанс!

Офіс — велике опен-спейс приміщення, безліч столів, гомін і повільна метушня. Хтось з головою занурився в роботу, хтось п'є каву, хтось робить вигляд зайнятої людини. Я сидів за своїм столом, дивився на стос документів та намагався пригадати, де саме я зробив помилку. Все, що я пам'ятав, — це крик начальника, що через мою помилку фірма мало не втратила купу грошей, а такий вилупок, як я, — це ганьба для нього і моїх батьків.

Але це буде лише після обіду, а зараз є час випити кави та зробити все правильно. Можливо, я потрапив у часову петлю для того, щоб виправити цю помилку, щоб моє життя далі було легким, спокійним, затишним. Можливо, навіть з премією. А зараз — час для кави, тим більше, що вчора Оксана буде пити каву разом зі мною. Вчора я її не зацікавив, сьогодні спробую ще.

Ці думки додали мені впевненості, і я, тихо приспівуючи, направився до кавоварок, поглядом шукаючи Оксану. Вона красуня. І не одружена. У кавовій зоні майже завжди хтось треться. Ось і зараз було кілька колег, які щось обговорювали впівголоса. З мого відділку — нікого. Я зробив собі кави, взяв кілька печенек і зробив вигляд, що дуже зайнятий своїми думками.

Невдовзі я побачив Оксану, вона наближалась, і я вирішив зробити їй каву. Я пам'ятав, що вона вчора собі робила, і зробив такий самий напій, коли вона підійшла — протягнув стакан, посміхнувся і сказав:
— Доброго ранку, ось ваша кава!
— Дякую. — Відповіла вона, забрала каву, подивилась, зробила ковток і здивовано подивилась на мене. — Саме як я люблю, дякую, як ти вгадав?
— А у мене це талант такий, вгадувати і передбачати. Ось дивись, ці двоє за хвилину підуть звідси, а той, що в блакитній сорочці, розіллє залишки собі на рукав.
За хвилину моє пророцтво збулось, але не бажання.
— Круто. — Сказала вона і пішла з кавою від мене.

Халепа. Нічого, завтра ти матимеш до мене цікавість, зараз я швиденько пригадаю, де вчора помилився, і завтра я буду людиною року в компанії. Тоді ти сама до мене прийдеш, і з цими думками я пішов до свого столу.

Кілька годин я шукав, де вчора зробив помилку, здається, знайшов, і в обід здав опрацьований стос начальнику.

— Через тебе компанія мало не втратила величезні гроші! Акції могли впасти! Якби я особисто не перевірив — нашому відділу була б габела! — орав на мене начальник. — Ти позорисько для своїх батьків і для мене! Забирайся геть, щоб очі мої тебе не бачили!

День пройшов не краще, ніж попередня спроба, я сидів на лавці в сквері, палив і дивився на голубів. Ну що ж, я спробував, і у мене не вийшло. Решту вечора я вирішив провести не так, як вчора, і не пішов додому одразу. Я сходив подивитись матч, зробив кілька ставок і програв. Врешті розважився і пішов додому спати.

Наступного ранку годинник на стіні показував ту ж дату, що і вчора. Чи позавчора? Несуттєво, я все ще маю шанс! Все, що потрібно, — це не повторити помилки, які я зробив вчора, з Оксаною і документами.

— Через тебе компанія мало не втратила величезні гроші! Акції могли впасти! Якби я особисто не перевірив — нашому відділу була б габела! — орав на мене начальник. — Ти позорисько для своїх батьків і для мене! Забирайся геть, щоб очі мої тебе не бачили!

Цього разу я не дивився на начальника і вперше побачив, що в цей час Оксана дивиться на мене. Через це мені стало соромно і погано. За годину я сидів у сквері, палив і думав. Здається, все не так легко, як у кіно: з трьох спроб — три програші. Можливо, що виправлення неможливе? Можливо, не існує способів виправити зроблене? Раптом мені прийшла чудова думка, і я пішов на матч, зробив кілька ставок і виграв суттєві гроші, я знав, хто виграє, і це була перша зміна в циклі за три дні. Якщо це змінилось, то й інше можна змінити.

Треба тільки підібрати правильний варіант.

Наступного дня я не здав документи начальнику, я сидів над ними до самого вечора, шукав правильний варіант.

— Ти тормоз! Гальмо паровозне! — орав на мене начальник. — З такою швидкістю роботи тобі тільки на пошті працювати!

Наступного дня, і безліч інших наступних вчора, я намагався зацікавити Оксану і вирішити задачу з документами. Це повторювалось безліч і безліч раз. Інколи я майже зацікавлював Оксану, але жодного разу не зміг зробити документи правильно.